Казки і оповідання- Зоя Петрикович (Ярошенко)

Приворотне зілля.




Криза в країні розгулялася уві всю. Фірма, яка ще зовсім нещодавно процвітала, і в якій працювала Марічка, закрилася на раз два. Ні конкуренти, ні спад економіки, а банальні чвари між партнерами викинули на вулицю добру сотню співробітників разом з стажем та досвідом роботи. Отож, відчувши на собі всі радощі економічної кризи, дівчина витрачала відкладені на чорний день гривеники, шукаючи роботи у великому місті. Через місяць, зрозумівши, що невдовзі доведеться працювати в касі супермаркета, Марічка упакувала речі в велику валізу і через вісім годин уже стояла на пероні невеличкого райцентру, а ще через чверть години їхала на старенькому «Жигулику» до рідного села. Тільки ступивши на рідне подвір’я дівчина зрозуміла як скучила за батьками. Їй хотілося обійняти чепурну хатку, погладити долонею мальви та чорнобривці , розцілувати вайлуватого песика Шарка, який безперестанку крутив хвостом і норовив лизнути гостю на високих підборах. На гавкіт Шарка з городу в двір прибігли мама і тато, а побачивши довгождану донечку кинулися навперебій цілувати її. - Надовго додому?- запитав тато, стискаючи Марічку в міцних обіймах. - Навіть не знаю. Напевно назавжди. – зітхнула дівчина. - А що столиця, перестала льодяниками посипати?- єхидно запитала мати . – Як я говорила – їдь додому, влаштуєшся бухгалтером в нашому господарстві, ти все шукала чогось кращого. А он Людка, однокласниця твоя, вже третій рік працює, автомобіль купила , заміж збирається. А ти що в своєму місті заробила? - Я отримала досвід. Це найголовніше. Освіту гарну – все як ти хотіла. - Досить вам собачитися! – гаркнув тато. – Мати, ти годувати нашу донечку збираєшся? Ну не вийшло в місті – повернулася дитина додому. Рідні стіни вдома сили додають, ходімо моя принцесо! Нічого немає надійнішого, ніж таткові обійми. Це так важливо, знати, що тебе є кому підтримати. Навіть мама попиляє-попиляє і теж обійме свою донечку, поцілує і все владнається. Так і сталося, мама обтерла руки об фартух і обійняла дівчину. Уже пізно увечері, коли сім’я обговорила все що тільки можна, Марічка вмостилася в ліжку в своїй кімнаті, і солодко заснула. Замість гуркоту трамваїв та шуму автомобілів, до яких вона так і не змогла звикнути, живучи в місті, тут чувся тільки шелест листя в саду позаду будинку та співи цвіркунів. Ці звуки, знайомі з дитинства, заколисували і навіювали дивні сновидіння… Прокинувшись вранці, Марічка одягла свій діловий костюм, в офісі де вона раніше працювала, був певний дресс-код, і попрямувала в контору , так в селі іменувався офіс місцевого фермерського господарства. Увійшовши до приміщення, Марічка на якусь хвилину аж осліпла після яскравого сонячного світла, тому знявши темні окуляри, роззирнулася навкруг. - Ви до кого ? – запитала повненька білява дівчина, напевно секретар-референт. - Я до керівника. Він на місці? – очі вже звикли до перепаду освітлення, і Марічка помітила знайоме обличчя в сусідньому кабінеті. - А ви з перевіркою до нас? – боязливо запитала білявка, витягуючи з рота жуйку. - Ні, я з особистого питання. - А-а-а. Тоді піджіть осьо тут, на стільцеві. Микола Олександрович зараз буде. - Ні дякую, я постою. – Марічка дістала з сумочки мобильника і глянула на годинник. Раптом з кабінету поряд вийшла дівчина і поглянула впритул на Марічку. - Машуня! Це ти? - Людмила! Це справді я , а ти тут? Мама говорила мені, але я зовсім з виду випустила. - Ти коли приїхала? Зовсім міською леді стала, ми з дівчатами навіть перелякалися, думали ти інспекція якась з району! - Та ось кинула місто своє, вирішила в селі осісти. Відкрию свою справу і буду працювати на себе. - В тебе все вийде! – щиро засміялась подруга . – А давай увечері зустрінемося, поговоримо як колись. Я сто років тебе не бачила. Розмову перервав кремезний дядько, що увійшов в двері. - Миколо Олександровичу, тут до вас прийшли. – доклала секретарка. Чоловік якусь мить придивлявся до гості, злегка примруживши очі, аж потім злегка плеснув її по плечу, і пробасив: - Марічка! Ну здивувала ти мене мала, зовсім не впізнав, аж оторопів як побачив: чи то податкова придибала, чи яка інша короста з перевіркою. А це ти ! Ну вирядилася, наче в місті. Костюм, підбори! Ач яка! – чолов’яга захихотів, обійняв дівчину і повів до свого кабінету. - Хрещений, ви зовсім не змінилися! – Марічка нарешті обійняла його і цмокнула в щоку. – Все смішками , а я до вас по серйозній справі прийшла. - Ну, давай, викладай свою серйозну справу. Може чаю будеш ? – запитав хрещений, вмощуючись в велике шкіряне крісло і показуючи широкою долонею на стілець. - Я хочу відкрити свою справу. Таке собі «Бюро добрих послуг» на селі. - Це похорон бюро, чи що? – перепитав прищурившись дядько. - Ні! Такий собі будинок побуту. Візьму у вас в оренду якесь приміщення, посаджу там перукаря, швачку, можливо ремонт взуття, ну щось таке. Масаж іще… - дивлячись на вираз обличчя хрещеного, ніби він з’їв лимон без цукру і судячи з усього не один, дівчина замовкла. - Марусю, який масаж? Бабусям нашим? Та не піде тут твій будинок побуту. Хоча… Чим дідько не грався, є в мене одне приміщення, на кінці цієї вулиці. Пусткою стоїть уже кілька років, наведеш в ньому лад, зробиш такий-сякий ремонт і пробуй. Може що й вийде! Марічка тягнула по вулиці велосипед нав’ючений сумками з будівельними матеріалами. Приміщення, яке їй «по блату» вділив хрещений , він же керуючий фермерським господарством, виявилося колишнім колгоспним сільмагом, в якому ніхто не торгував з того часу як розвалилися колгоспи. Судячи з усього, останні кілька років там господарювали підлітки-хулігани та щури, про що красномовно свідчили написи на стінах та нори в підлозі. Добре, що тато пожалів свою доньку-декабристку та вчора допоміг посклити вікна, а сусідські хлопчаки за «четвертак кожному» вивезли все сміття. Уже до вечора дівчина збагнула, що ремонт самотужки їй не осилити, тобто цим мають зайнятися «Спеціально навчені люди», отож взявши в руки районну газету вона пройшлася по оголошеннях. І ось через годину –дві біля старого сільмагу зупинився старенький «Жигулик» з майстрами по ремонту. - Ого, тут все набагато сумніше, ніж я уявляв… - присвиснув старший . Трішки додати треба до того, про що домовлялися. - Нічого додавати я не збираюся. – Дівчина витерла брудні руки запиленою ганчіркою. _ Якщо оплата не влаштовує – можете відмовитися одразу. - Та добре-добре! – пробасив ремонтник, - виручимо тебе, нам за кілька днів їхати на будівництво, якусь серйозну шабашку починати ніколи, а в тебе тут роботи якраз днів на п’ять. Головне щоб з матеріалом перебоїв не було. Показуй, що тут в тебе є. Петрович! – він простягнув широку долоню на знак знайомства. Переглянувши будматеріал, який Марічка привезла на своєму ровері, Петрович знову присвиснув. - Цього досить на один куток. Матеріалу докупити треба. Звісно стіни ми зробимо підручним матеріалом – он купа глини лежить, пісочку докинемо і все буде … прекрасно. - А докупляти що треба? І як це все доставляти? - Марічка тужливо поглянула в бік свого велосипеда. - Я поставлю хлопців, нехай тут готують плацдарм, а ми підскочимо до крамниці будматеріалів та й привеземо все що треба. Що тут відкривати будеш, продуктовий якийсь? - Ні, будинок побуту. Різні послуги: пошив, ремонт одягу, перукарня… - Відкрила б краще магазин будівельних матеріалів, зараз он усі щось будують –перебудовують. Знаєш, як піднялася б? Дівчина знизала плечима, магазин будівельних матеріалів їй явно не подобався. - А тобі перукар потрібен ? - Так, я персоналом ще не займалася. А у вас хтось є на прикметі? – поцікавилася Марічка. - Та донька моя якраз навчається. Зараз стажування проходить в райцентрі, але господиня брати її не хоче, місця не має. А ми в сусідньому селі тут живемо. - Добре, нехай приходить, як тільки но ремонт тут закінчимо, почнемо обладнання кімнати під перукарню. За тиждень з напівзруйнованого сільмагу Петрович зі своєю бригадою зробили справжню лялечку. Одну кімнату обладнали під перукарню, в другій розмістили новеньку електричну швейну машину, на якій згодилася працювати сільська жіночка, в минулому швея –мотористка за фахом. Трохи згодом знайшовся і чоботар – хлопчина з сусіднього села. Перший тиждень після відкриття «Бюро добрих послуг від Марічки», так зареєструвала дівчина свій заклад, справи зовсім не зрушили з мертвої точки, але потихеньку селяни почали заходити , спочатку з цікавості, а потім як клієнти. Спочатку бабусі –пенсіонерки почали красу наводити, потім по черзі , діставши з гардеробу відріз ще совєтської матерії, замовляли собі хто спідницю, хто фартуха, а хто пару наволочок. Через два місяці справи таки пішли і Марічка вже шукала собі ще одну швею, а перед тим відправила вчитися на перукаря до міста сусідську дівчину. І ось, через пів року після відкриття власної справи, Марічка нарешті зітхнула з полегшенням : сьогодні було отримано перший прибуток, нарешті можна було нарахувати заробітну плату і собі, або простіше сказати, дівчина перестала тягнути гроші зі своїх відкладених заощаджень, і з цього приводу вона відкоркувала пляшку шампанського , покликавши до себе стару подругу Людмилу. Випивши по келиху, персонал розбігся по домівках,- за два дні Новий рік, а подруги залишилися ще посидіти, адже за роботою поспілкуватися не було можливості. - Марійко, ти молодець! От усі в селі так говорять. Якщо чесно – ніхто не вірив що в тебе щось вийде. Твої дівчата тут справжній дім моделей влаштували. А Ліля такі зачіски робить – з райцентру забирають наречених наряджати. Якщо так далі справи підуть – мені доведеться в чергу ставати. - Не зрозуміла, ти що, заміж зібралася? – засміялася Марічка. - А то ти не чула. Ми вже другий рік зустрічаємося, через місяць весілля. Підеш до мене дружкою? - Звісно піду! – дівчина щиро раділа за подругу. – Зачіска і манікюр з мене. - А ти довго будеш в дівках сидіти? Я попрошу свого Василька знайти тобі гарненького боярина. - Ніколи мені собі женихів шукати. Я ось тільки на нулі вийшла, коли там про сім’ю думати… Та й з ким тут можна зустрічатися – одні вже зайняті, інші ще малі. Ти ж теж собі не місцевого знайшла? – Марічка зробила ковток шампанського і подивилася за вікно, де починала розбиратися завірюха. – Напевно треба йти додому, бо сніг почався. - Машуню, ти з теми не з’їжджай, я ось займусь влаштуванням твого особистого життя, не була б я твоєю кращою подругою. *************************************************************************** Новорічні свята пролетіли ніби один день. Почалися післясвяткові тяжкі будні, короткі зимові дні пролітали один за одним. Ось уже і весілля Людмили на носі, дівчата уквітчали зал у столовій , Марічка була головним дизайнером, допомагати їм узявся боярин нареченого, сором’язливий і добрий хлопець. - Арку треба поставити он там, трохи збоку . А ось тут ми поставимо вази для квітів. Тут ось буде столик, і на ньому запалимо різноманітні свічки, це дуже гарно виглядає на фото. - Тобі треба відкрити ще один вид послуг в твоєму ательє – розпорядника весілля.- Засміялася одна з подружок нареченої. - Ні, такий бізнес тут не піде. В селі мало весіль, боюся я збанкрутую! Сільське весілля – це взагалі окрема історія. Загалом гуляють всі жителі села, до того ж гуляють декілька днів, кожен день – свій сценарій. День, коли молоді стають на весільний рушничок зветься перший день весілля. Тут зранку все як в кіно: квіти, біле плаття, подарунки, привітання… Другий день – циганське весілля. Всі гості , або більша їх частина наряджаються ніби на бразильський карнавал, і ходять по вулицях, збираючи курей з кожної сім’ї, яка була запрошена на перший день. Третій день – це так звані «кури». Вже почався робочий тиждень, але увечері усі збираються і гулянка продовжується. Горілка ще не закінчилася, гостям подають зварених курей , яких назбирали вчора і легенький бульйон. Четвертий день… Залишаються самі найвитриваліші, і найсміливіші. Родзинка свята : з найвищої точки знімають «прапор» як символ веселого свята, який до речі підняли на другий день весілля. Ось якраз на четвертий день, під час урочистостей з приводу зняття весільного прапора, один з почесних гостей – Микола Олександрович, керуючий місцевим фермерським господарством, упав і зламав ногу. В трьох місцях…. І прогноз щодо його виходу на роботу був вельми невтішним. Спочатку його заміщав молодий агроном, але ближче до весни, коли почалися роботи, з райцентру приїхав новопризначений керуючий. Через тиждень звільнився агроном, а ще через три дні бригадир із завгаром. На їх місце новий керуючий привів двох дебелих хлопців, справжніх бандюків з першого погляду, які не мали ані найменшого розуміння того, чим зазвичай займаються в сільськогосподарському виробництві. Людмила навідалася до подруги після роботи, коли та затрималася, щоб підбити звіт по витратах. - Що новенького на роботі?- поцікавилася Марічка, наливаючи в філіжанки ароматну каву. - Навіть не знаю що казати. Новий керуючий установив нові порядки, а його два «зами» взагалі схожі на кримінальних елементів. Вони зовсім не займаються роботою, все щось видивляються, привозять якихось підозрілих відвідувачів, копіюють документи, Ліду Семенівну нашу скоро до інфаркту доведуть. Вона вже до власників телефонувала – її заспокоїли, сказали що приїдуть розберуться. Доки вони розберуться – ми в трубу вилетимо. Чула до пайовиків якісь бізнесмени приходили, пропонували збільшити плату за паї, якщо вони землю передадуть їм в оренду. - Може ти даремно переймаєшся і все не так погано? - Хто зна… Хотілося б щоб це були тільки надумані мною проблеми. Та напевно час покаже. Ти так і живеш робота –дім, дім-робота? Як в особистому житті – повний штиль? - Авжеж, здебільшого мені ніколи, та й нема з ким тут кохання-зітхання заводити. - Ти ж частенько в райцентр їздиш, в губернію іноді, що зовсім ніхто не зацікавив? - Зовсім. Кажу ж тобі, ніколи мені женихів шукати. - Я зовсім недавно в інтернеті знайшла таку цікаву статтю! Знайти судженого можна за допомогою білої магії. - Ну я ще тільки чаклувати не почала!- замахала руками Марічка. - Чаклувати зовсім не обов’язково. Треба тільки трішки, зовсім трішки чарів . Зілля там якесь, замовляння, все це в певну фазу місяця і все. Вважай жених в тебе в кишені, чи ба на порозі. - Свого Василька ти теж чарами принаджувала? - Е ні! Мій Василько без чарів до мене прийшов. Але таких як він тут вдень з вогнем не має. А от тобі ми на чаклуємо гарного і багатого жениха. - Люсю, гарний, багатий, нежадібний, розумний – це не один, це чотири різних чоловіки. І повір мені, ніяка магія не принадить їх до нашого села, якщо досі вони тут не з’явилися. - Ні ось ти послухай. – Людмила покопирсалася в своєму мобильнику і почала читати: - Треба взяти висушену жабу, спалити її на вогні зі стовбурів лопуха на перехресті двох доріг на молодика. Отриманий попіл стовкти в ступці з останками кажана. Додати… - Ну ти якісь жахи читаєш! – це що таке, уривок оповідань про Гаррі Поттера? - Це рецепт чаклунського зілля для привороту жениха. Ну зараз суху жабу знайти проблематично, але прийде літо і ї по дорозі буде хоч греблю гати. Ось тоді ми начаклуємо тобі такого судженого-ряженого, що тільки дивись! Дівчата допили каву і зазбиралися по домівках, де на Людмилу чекав молодий чоловік, а на Марічку батьки. Того весняного дня нічого не передвіщало неприємностей, які звалилися на Марічку разом з ранковим гостем. Одразу після відкриття до будинку зайшов дивний відвідувач, невисокий хирлявий чоловічок з чіпким неприємним поглядом, в якому дівчина впізнала нового керуючого. - Доброго ранку, шановна. – привітався чоловічок, не дивлячись на господиню , а роззираючись по сторонах. - Доброго. Чим зобов’язана вашому візиту? – поцікавилася дівчина. - Я хотів би поговорити з приводу договору оренди будівлі. – процідив гість, вмощуючись на стуло. - А що не так з договором оренди? - Не так? А я не знаю, що з ним не так. Я взагалі хотів би поглянути на нього. Адже він є у вас на руках? Бо в нашій бухгалтерії я його чомусь не знайшов. У Марічки кров застугоніла в скронях. Адже договору оренди як такого не існувало взагалі… Вона домовилась з хрещеним на словах, відремонтувавши напіврозвалене приміщення дівчина не мала платити ніякої платні. Але все це було до певного часу, і ось такий час настав. Усна домовленість не мала жодної юридичної сили, тому Марійка вирішила пояснити все як є новому начальству. Вислухавши уважно розповідь про витрати на ремонт, про вклад у розвиток соціальної сфери на селі, чоловічок поцмокав язиком. - Все, що ви мені зараз розповіли, це звісно дуже добре. Але приміщення знаходиться на балансі господарства. І всі поліпшення, які ви тут зробили, необхідно було оформити відповідним чином. Документи мають бути в порядку, шановна панянко. Оскільки договору оренди вочевидь у вас теж немає – я можу попросити вас звільнити приміщення. Але ми можемо домовитися на взаємовигідних для обох сторін умовах. - І які ж умови є вигідними для нас обох? – хрипко запитала дівчина , від хвилювання в неї аж в горлі пересохло. - Триста доларів на місяць і можете займатися тут чим захочете. - Скільки? Триста баксів? Та за такі гроші я можу орендувати приміщення в обласному центрі! Та тут хату за таку суму купити можна, не те що орендувати. - Ваше право, панянко, ваше право… Звільняйте будівлю, беріть триста долярів і купуйте собі будинок в селі. Облаштовуйте собі там побут приміщення і займайтеся бізнесом стільки з вас влізе. - Та я ремонт тут зробила на три тисячі, хто мені це відшкодує? - Я відшкодую, звісно, якщо ви мені покажете де все це написано. Підтвердите ваші витрати відповідними чеками, одним словом документально. - Та всі знають, стільки я витратила на цей ремонт. Це і Микола Олександрович може підтвердити! - Слова, слова… Це все лише пусті слова, шановна…. Як я можу зробити висновок, нічим підтвердити ви не можете. Тому або погоджуйтесь платити орендну плату, або забирайтеся з приміщення. Я можу зробити знижку – двісті долярів на місяць. З відстрочкою платежу тридцять днів. Подумайте над моєю пропозицією, панянко! На цих словах миршавенький чоловічок відкланявся, залишивши дівчину в тяжких роздумах. - ************ Марічка не могла знайти собі місця від розпачу. Такого повороту вона зовсім не чекала, адже така орендна плата зараз поставить на її бізнесі величезний кам’яний хрест. Дівчина й так витратила на ремонт всі свої заощадження, інструменти купила в кредит, якийсь час навіть персонал працював без платні, аби хоч якось розкрутитися. І тепер цей плюгавець хотів розтоптати все, що вона такою тяжкою працею зводила. Щоб хоч якось зняти нервову напругу дівчина почала генеральне прибирання в господарському приміщенні, і так дійшла аж до аварійного виходу. Влітку його відкривали для провітрювання, а взимку зачинили аби зберігати тепло, але здебільшого використовували як склад для дров. Отож Марічка акуратно склала поліна , що розсипалися зі стосу і почала змітати сміття та кору на купу. Перед самим виходом лежав гумовий килимок, і дівчина підняла його, аби струсити та замести і мало не вереснула від несподіванки. Під килимком лежало розплескане висушене жабеня. Напевно ще з осені воно залізло та сховалося під килимком, а хтось наступив та розчавив його. А так як ніхто сюди взимку не ходив – то звісно й не прибирав. Спочатку Марічка хотіла замести й викинути свою дивну знахідку, але раптом їй щось спало на думку, тому вона взяла листочок паперу і акуратно загорнула суху жабку, а потім поклала згорточок до своєї сумки. Минув тиждень, Марічку ніхто не турбував і вона потроху заспокоїлася та розслабилася, але як виявилося – дарма. Зранку вона попрохала чоловіка однієї своєї працівниці підвезти її до райцентру на закупи, а коли повернулася – побачила як біля приміщення її побутового комплексу зупинився знайомий автомобіль. - Доброго дня, Маріє. Я ось тут поміркував і хотів би скористатися послугами вашого «салону краси». - Доброго.- буркнула вона. – Звісно, якщо не боїтеся бути постриженим провінційним перукарем. Низькорослий плюгавій умостився в крісло молоденької перукарки і та почала чаклувати над його ріденькою шевелюрою. Коли вона закінчила, клієнт , судячи з його вигляду залишився задоволеним. Покректуючи він піднявся з крісла , кілька хвилин милувався своїм відображенням в дзеркалі і нарешті вийшов з кімнати. - Ви залишилися задоволені? – іронічно запитала Марічка, проводжаючи непроханого гостя. - Так. Мені подобається як ви працюєте і у мене є дуже вигідна пропозиція. Якщо ви мене проведете – я вам її озвучу. – чоловічок захихотів і пішов до виходу, а Марічка слідом за ним



Создан 26 мар 2020



https://io.ua/5610786p